Портрет нареченої-інук на весіллі. Канада, 1908
На фото — молода жінка з традиційними інукськими татуюваннями. Для багатьох народів Арктики це була важлива частина культури, особливо для жінок.
Татуювання наносили кістяними голками з нитками з сухожиль карібу. Барвник робили зі сажі, змішаної з тюленячою олією або навіть сечею. Такі мітки не були прикрасою — вони позначали зрілість, готовність до шлюбу, родинні зв’язки. Наприклад, лінії на зап’ястях часто символізували близьких членів родини.
У XIX–XX століттях християнські місіонери активно забороняли ці практики. Через це традиція ледь не зникла.
Мандри медіа🌏
На фото — молода жінка з традиційними інукськими татуюваннями. Для багатьох народів Арктики це була важлива частина культури, особливо для жінок.
Татуювання наносили кістяними голками з нитками з сухожиль карібу. Барвник робили зі сажі, змішаної з тюленячою олією або навіть сечею. Такі мітки не були прикрасою — вони позначали зрілість, готовність до шлюбу, родинні зв’язки. Наприклад, лінії на зап’ястях часто символізували близьких членів родини.
У XIX–XX століттях християнські місіонери активно забороняли ці практики. Через це традиція ледь не зникла.
Мандри медіа🌏
🔥6❤2👍2
Занедбана готична церква, яка буквально тоне під землею.
На півночі Китаю, в глибокій западині стоїть покинута католицька церква висотою 28 метрів. Її звели у 1921 році італійські місіонери. Колись вона була центром великої католицької громади.
Все змінилося через вуглевидобуток поблизу. Протягом десятиліть шахти підмивали ґрунт. У 1980-х будинки почали тріскатися, а в 2007 році село довелося повністю залишити. Земля продовжувала осідати. Церква опинилася у своєрідному кратері — ізольована, забута.
Сьогодні туди рідко заходять люди — хіба що поодинокі дослідники або пастухи, що женуть отару повз. Будівля продовжує руйнуватися під вагою часу і підземних порожнин. І не зрозуміло, скільки ще вона простоїть, перш ніж зникне остаточно.
Мандри медіа🌏
На півночі Китаю, в глибокій западині стоїть покинута католицька церква висотою 28 метрів. Її звели у 1921 році італійські місіонери. Колись вона була центром великої католицької громади.
Все змінилося через вуглевидобуток поблизу. Протягом десятиліть шахти підмивали ґрунт. У 1980-х будинки почали тріскатися, а в 2007 році село довелося повністю залишити. Земля продовжувала осідати. Церква опинилася у своєрідному кратері — ізольована, забута.
Сьогодні туди рідко заходять люди — хіба що поодинокі дослідники або пастухи, що женуть отару повз. Будівля продовжує руйнуватися під вагою часу і підземних порожнин. І не зрозуміло, скільки ще вона простоїть, перш ніж зникне остаточно.
Мандри медіа🌏
🔥7👍2🤔1
Жінки амазигів у Марокко. 1934–1937. Фото Жана Безансено
Між 1934 і 1937 роками французький художник і фотограф Жан Безансено подорожував Марокко, документуючи традиційне життя. Він знімав портрети жінок і чоловіків з арабських, амазигських (берберських) та єврейських громад у їхньому святковому вбранні.
Його фото жінок-амазигів особливо виразні. Видно татуювання на обличчі й руках — своєрідні «паспорти» племені, символи віку, шлюбу, обереги. Прикраси зі срібла, монети, складні плетіння тканин — не просто мода, а маркери статусу, родини, громади.
Безансено не був етнографом за освітою, але підходив до роботи як документаліст і художник одночасно. Він створив серію детальних знімків і замальовок, які потім видав у книзі Costumes et Types du Maroc (1942).
Багато з зафіксованих ним традицій зникли або змінилися за останнє століття. Його архів сьогодні став джерелом не тільки історії, а й натхнення для сучасних майстрів, які відновлюють ремесла і пам’ять про традиційний одяг.
Мандри медіа🌏
Між 1934 і 1937 роками французький художник і фотограф Жан Безансено подорожував Марокко, документуючи традиційне життя. Він знімав портрети жінок і чоловіків з арабських, амазигських (берберських) та єврейських громад у їхньому святковому вбранні.
Його фото жінок-амазигів особливо виразні. Видно татуювання на обличчі й руках — своєрідні «паспорти» племені, символи віку, шлюбу, обереги. Прикраси зі срібла, монети, складні плетіння тканин — не просто мода, а маркери статусу, родини, громади.
Безансено не був етнографом за освітою, але підходив до роботи як документаліст і художник одночасно. Він створив серію детальних знімків і замальовок, які потім видав у книзі Costumes et Types du Maroc (1942).
Багато з зафіксованих ним традицій зникли або змінилися за останнє століття. Його архів сьогодні став джерелом не тільки історії, а й натхнення для сучасних майстрів, які відновлюють ремесла і пам’ять про традиційний одяг.
Мандри медіа🌏
❤4👍3🔥2
Кукери з Бояново. Болгарія.
У селі Бояново на південному сході Болгарії зберігають одну з найбільш впізнаваних традицій — обряд кукерів. Це весняний ритуал із масками, який має прогнати злих духів і принести родючість і здоров’я на рік.
Особливість Бояново — високі маски на дерев’яному каркасі, обтягнуті кольоровими тканинами й ручною вишивкою. На багатьох пришиті дзвони й намистини. Деяким маскам — 70 років, їх ретельно лагодять і носять далі.
У Бояново маски часто зберігають у родинах, передаючи як спадок. Усі костюми — ручна робота місцевих майстрів. Під час свят кукери вдягають їх і водять танець із дзвонами, що мали відлякувати зло й «розбудити» землю після зими.
Мандри медіа🌏
У селі Бояново на південному сході Болгарії зберігають одну з найбільш впізнаваних традицій — обряд кукерів. Це весняний ритуал із масками, який має прогнати злих духів і принести родючість і здоров’я на рік.
Особливість Бояново — високі маски на дерев’яному каркасі, обтягнуті кольоровими тканинами й ручною вишивкою. На багатьох пришиті дзвони й намистини. Деяким маскам — 70 років, їх ретельно лагодять і носять далі.
У Бояново маски часто зберігають у родинах, передаючи як спадок. Усі костюми — ручна робота місцевих майстрів. Під час свят кукери вдягають їх і водять танець із дзвонами, що мали відлякувати зло й «розбудити» землю після зими.
Мандри медіа🌏
👍6🔥4
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Підводна кімната, яку бронюють за ціною квартири у центрі Парижа
Мальдіви. Посеред Індійського океану стоїть скромний будиночок на воді — виглядає майже звично, як не рахувати того факту, що під ним — готельний номер на глибині п’яти метрів.
Його назва — The Muraka. Це не зовсім звичайний готель, радше підводна вітальня з прозорими стінами, де замість телевізора — риф з живими рибами. Внизу — спальня, ванна, вітальня, навіть дизайнерські меблі. Нагорі — ще кілька кімнат, кухня, тераса, басейн. Розраховано на 9 гостей. Вартість — $50 000 за ніч.
Мандри медіа🌏
Мальдіви. Посеред Індійського океану стоїть скромний будиночок на воді — виглядає майже звично, як не рахувати того факту, що під ним — готельний номер на глибині п’яти метрів.
Його назва — The Muraka. Це не зовсім звичайний готель, радше підводна вітальня з прозорими стінами, де замість телевізора — риф з живими рибами. Внизу — спальня, ванна, вітальня, навіть дизайнерські меблі. Нагорі — ще кілька кімнат, кухня, тераса, басейн. Розраховано на 9 гостей. Вартість — $50 000 за ніч.
Можливо, хтось подумає: «Ну і кому це треба?» Відповідь проста — тим, хто вже бачив усе, але ще не прокидався в акваріумі 😀
Мандри медіа🌏
🔥7👍3
Під пустельним небом – 7 000-річна загадка людської історії
Глибоко в на північному заході Лівії, в печері Такаркорі, археологи виявили дві мумії жінок віком близько 7 000 років. Але не це найцікавіше — їхня ДНК не належить жодній відомій сьогодні людській популяції.
Генетики з Макс-Планк-інституту дійшли висновку: 93 % їхнього походження походить від невідомої стародавньої північноафриканської гілки, що відійшла від сусідніх популяцій понад 50 000 років тому — у той самий час, коли почали мігрувати перші Homo sapiens за межі Африки. Решта (7 %) — походження, близьке до тих, хто жив у Леванті. Незвично: у цієї групи в ДНК набагато менше неандертальських слідів, ніж у європейців, але трохи більше, ніж у сучасних африканців південніше Сахари.
Поряд із генетикою, археологи віднайшли знаряддя, кераміку, феномени первісного випасу — факти, що говорять: цим людям було достатньо для існування навіть у такій суворій місцевості. Але вони робили це у культурній ізоляції. Ні зв’язку, ні обміну з сусідніми народами.
Це відкриття змінює уявлення про давню історію Африки. Перед нами — фіналальна записи про забуту гілку людства. Її спадщина залишилась у генах сучасних північноафриканців, навіть якщо сама гілка давно зникла.
Мандри медіа🌏
Глибоко в на північному заході Лівії, в печері Такаркорі, археологи виявили дві мумії жінок віком близько 7 000 років. Але не це найцікавіше — їхня ДНК не належить жодній відомій сьогодні людській популяції.
Генетики з Макс-Планк-інституту дійшли висновку: 93 % їхнього походження походить від невідомої стародавньої північноафриканської гілки, що відійшла від сусідніх популяцій понад 50 000 років тому — у той самий час, коли почали мігрувати перші Homo sapiens за межі Африки. Решта (7 %) — походження, близьке до тих, хто жив у Леванті. Незвично: у цієї групи в ДНК набагато менше неандертальських слідів, ніж у європейців, але трохи більше, ніж у сучасних африканців південніше Сахари.
Поряд із генетикою, археологи віднайшли знаряддя, кераміку, феномени первісного випасу — факти, що говорять: цим людям було достатньо для існування навіть у такій суворій місцевості. Але вони робили це у культурній ізоляції. Ні зв’язку, ні обміну з сусідніми народами.
Це відкриття змінює уявлення про давню історію Африки. Перед нами — фіналальна записи про забуту гілку людства. Її спадщина залишилась у генах сучасних північноафриканців, навіть якщо сама гілка давно зникла.
Мандри медіа🌏
👍7❤3🔥3