Культуру країни можна вивчати через архіви, карти й дати. А можна — через те, що століттями стояло на столі в звичайних домівках.
Нідерландська кухня формувалася в умовах, де розкіш була рідкістю, а практичність — необхідністю. Море давало рибу, земля — картоплю й овочі, ферми — молоко і сир. Уже в Середньовіччі Нідерланди були торговою країною, але спеції й екзотичні продукти здебільшого йшли на продаж, а не в повсякденний раціон. У щоденній їжі залишалося просте й доступне.
Так з’явилася традиція їсти оселедець у сезон, варити густі супи, змішувати картоплю з овочами в одній страві, не витрачаючи зайвого. Сир став не делікатесом, а способом зберігати молоко. Випічка — їжею для холодних місяців і довгих днів.
Це кухня портів, фермерських дворів і міст, де рахували ресурси й час. Вона стримана, але дуже показова — якщо дивитися на неї як на історичний документ.
Повністю про національні страви Нідерландів, їх походження та спосіб, у який їх їдять сьогодні, читайте в новій статті:
https://mandry.media/shcho-sprobuvaty-v-niderlandakh/
Мандри медіа🌏
Нідерландська кухня формувалася в умовах, де розкіш була рідкістю, а практичність — необхідністю. Море давало рибу, земля — картоплю й овочі, ферми — молоко і сир. Уже в Середньовіччі Нідерланди були торговою країною, але спеції й екзотичні продукти здебільшого йшли на продаж, а не в повсякденний раціон. У щоденній їжі залишалося просте й доступне.
Так з’явилася традиція їсти оселедець у сезон, варити густі супи, змішувати картоплю з овочами в одній страві, не витрачаючи зайвого. Сир став не делікатесом, а способом зберігати молоко. Випічка — їжею для холодних місяців і довгих днів.
Це кухня портів, фермерських дворів і міст, де рахували ресурси й час. Вона стримана, але дуже показова — якщо дивитися на неї як на історичний документ.
Повністю про національні страви Нідерландів, їх походження та спосіб, у який їх їдять сьогодні, читайте в новій статті:
https://mandry.media/shcho-sprobuvaty-v-niderlandakh/
Мандри медіа🌏
❤14
У гірських і напівпустельних районах Ємену цей головний убір — частина щоденного виживання.
Мадгалла — традиційний плетений капелюх, який носять переважно жінки, що пасуть кіз і овець. Його форма продиктована кліматом: широкі поля затінюють обличчя й плечі, а плетіння з пальмового листя або трави пропускає повітря й знижує перегрів під прямим сонцем. Це проста, але продумана відповідь на багатогодинну роботу просто неба.
Мадгаллу носять разом із довгим темним одягом, що закриває тіло від спеки й пилу.
Цей головний убір не має конкретного автора й не змінювався заради моди. Його форма передавалася між поколіннями разом із знанням: як пасти худобу, коли виходити в гори, як захиститися від сонця й вітру.
Мандри медіа🌏
Мадгалла — традиційний плетений капелюх, який носять переважно жінки, що пасуть кіз і овець. Його форма продиктована кліматом: широкі поля затінюють обличчя й плечі, а плетіння з пальмового листя або трави пропускає повітря й знижує перегрів під прямим сонцем. Це проста, але продумана відповідь на багатогодинну роботу просто неба.
Мадгаллу носять разом із довгим темним одягом, що закриває тіло від спеки й пилу.
Цей головний убір не має конкретного автора й не змінювався заради моди. Його форма передавалася між поколіннями разом із знанням: як пасти худобу, коли виходити в гори, як захиститися від сонця й вітру.
Мандри медіа🌏
❤11🔥6
1906 рік. Служниця прибирає будинок за допомогою одного з перших побутових пилососів.
На межі ХІХ і ХХ століть прибирання в домах було важкою фізичною роботою. Килими вибивали надворі, пил підіймали мітлами, а чистота трималася виключно на витривалості людей, які працювали в домі. У будинках середнього й вищого класу цю роботу виконувала прислуга — щодня і без механічної допомоги.
Пилосос, який видно на таких знімках, мало схожий на сучасний. Це була велика, важка машина, іноді з бензиновим двигуном або зовнішньою системою всмоктування. Її не переносили з кімнати в кімнату — апарат часто залишали надворі, а довгі шланги заводили у вікна. Таке обладнання було дорогим і доступним лише заможним родинам або демонструвалося як технічна новинка.
Попри незручність, ці машини означали принципову зміну. Вперше бруд не розганяли, а справді видаляли. Для домашніх працівників це не завжди означало легшу працю — пилососи вимагали сили й навчання — але вони стали початком механізації домашньої роботи.
Мандри медіа🌏
На межі ХІХ і ХХ століть прибирання в домах було важкою фізичною роботою. Килими вибивали надворі, пил підіймали мітлами, а чистота трималася виключно на витривалості людей, які працювали в домі. У будинках середнього й вищого класу цю роботу виконувала прислуга — щодня і без механічної допомоги.
Пилосос, який видно на таких знімках, мало схожий на сучасний. Це була велика, важка машина, іноді з бензиновим двигуном або зовнішньою системою всмоктування. Її не переносили з кімнати в кімнату — апарат часто залишали надворі, а довгі шланги заводили у вікна. Таке обладнання було дорогим і доступним лише заможним родинам або демонструвалося як технічна новинка.
Попри незручність, ці машини означали принципову зміну. Вперше бруд не розганяли, а справді видаляли. Для домашніх працівників це не завжди означало легшу працю — пилососи вимагали сили й навчання — але вони стали початком механізації домашньої роботи.
Мандри медіа🌏
❤8🔥4🤯1
Коли рік добігає кінця, у повітрі з’являється щось дуже знайоме. Це легкий подих дитинства, запах мандарин, м’яке світло гірлянд, відчуття, що ось-ось станеться маленьке диво.
І саме в цей час хочеться нагадати собі та одне одному просту річ: не здаваймося.
Навіть коли день виглядає темнішим, ніж ми сподівалися. Навіть коли сил вже зовсім немає.
Бо завжди залишається щось, що ми можемо зробити. Невеликий крок кожного дня. Тепле слово близьким або навіть незнайомій людині. Чесний вчинок.
І світ поруч стає трішки світлішим.
Хай цей новий рік принесе нам більше спокою, тепла й моментів, у яких ми згадаємо: чудеса не приходять самі. Ми створюємо їх самі — щодня, кожен як може.
Бажаю всім затишного Нового Року.
Мандри медіа🌏
І саме в цей час хочеться нагадати собі та одне одному просту річ: не здаваймося.
Навіть коли день виглядає темнішим, ніж ми сподівалися. Навіть коли сил вже зовсім немає.
Бо завжди залишається щось, що ми можемо зробити. Невеликий крок кожного дня. Тепле слово близьким або навіть незнайомій людині. Чесний вчинок.
І світ поруч стає трішки світлішим.
Хай цей новий рік принесе нам більше спокою, тепла й моментів, у яких ми згадаємо: чудеса не приходять самі. Ми створюємо їх самі — щодня, кожен як може.
Бажаю всім затишного Нового Року.
Мандри медіа🌏
🥰8❤2🤗1
Туалетний папір не завжди вважали необхідною річчю.
У середині ХІХ століття його не сприймали як повсякденний засіб гігієни. У 1857 році в США з’являється один із перших комерційних варіантів — продукт Джозефа Ґаєтті. Його продавали окремими аркушами й позиціонували як медичний засіб, а не елемент щоденного побуту.
Рулонний туалетний папір починає входити у вжиток наприкінці ХІХ століття. На межі століть це ще новий і не дуже поширений продукт. Папір був невибілений, жорсткий і щільний. Комфорт не був критерієм — важливо було, щоб він просто виконував свою функцію.
Лише у 1920-х роках з’являється вибілений і більш гладкий папір. По-справжньому м’який, багатошаровий туалетний папір стає звичним значно пізніше — вже після Другої світової війни.
Мандри медіа🌏
У середині ХІХ століття його не сприймали як повсякденний засіб гігієни. У 1857 році в США з’являється один із перших комерційних варіантів — продукт Джозефа Ґаєтті. Його продавали окремими аркушами й позиціонували як медичний засіб, а не елемент щоденного побуту.
Рулонний туалетний папір починає входити у вжиток наприкінці ХІХ століття. На межі століть це ще новий і не дуже поширений продукт. Папір був невибілений, жорсткий і щільний. Комфорт не був критерієм — важливо було, щоб він просто виконував свою функцію.
Лише у 1920-х роках з’являється вибілений і більш гладкий папір. По-справжньому м’який, багатошаровий туалетний папір стає звичним значно пізніше — вже після Другої світової війни.
Мандри медіа🌏
👍5😱3🔥2
У травні 1970 року норвезький мандрівник і антрополог Тур Гейєрдал вийшов в Атлантику на човні, який за логікою ХХ століття не мав би дістатися нікуди.
Його ідея була проста й водночас провокативна: якщо стародавні народи справді могли перетинати океани, то це мали дозволяти не технології, а сама природа суден. Щоб перевірити це, Гейєрдал збудував Ra II — очеретяний човен довжиною близько 12 метрів. Його зібрали в марокканському порту Сафі майстри з озера Тітікака — аймара та кечуа, які з покоління в покоління будували такі судна. Конструкція навмисно наслідувала давні єгипетські та месопотамські зображення човнів.
17 травня 1970 року Ra II вийшов у море. Через 56–57 днів і понад 6 тисяч кілометрів він досяг Барбадосу. Це не довело, що такі подорожі відбувалися в давнину, але показало головне: вони були можливими навіть на судні з папірусу.
Екіпаж Ra II був принципово міжнародним — серед учасників були представники Європи, Америки, Азії, Африки та СРСР. Гейєрдал свідомо зібрав людей різних культур і переконань, щоб показати: співпраця можлива навіть у замкненому просторі й у складних умовах.
Подорож несподівано набула ще одного виміру. Протягом майже всього переходу команда фіксувала нафтові плями й грудки мазуту у відкритому океані. Забруднення було зафіксовано на 43 із 57 днів плавання. Ці дані згодом передали до ООН — як доказ того, що навіть посеред Атлантики океан уже не був «чистим».
Ra II став не лише експериментом з минулим, а й тривожним свідченням стану світу в сучасності.
Мандри медіа🌏
Його ідея була проста й водночас провокативна: якщо стародавні народи справді могли перетинати океани, то це мали дозволяти не технології, а сама природа суден. Щоб перевірити це, Гейєрдал збудував Ra II — очеретяний човен довжиною близько 12 метрів. Його зібрали в марокканському порту Сафі майстри з озера Тітікака — аймара та кечуа, які з покоління в покоління будували такі судна. Конструкція навмисно наслідувала давні єгипетські та месопотамські зображення човнів.
17 травня 1970 року Ra II вийшов у море. Через 56–57 днів і понад 6 тисяч кілометрів він досяг Барбадосу. Це не довело, що такі подорожі відбувалися в давнину, але показало головне: вони були можливими навіть на судні з папірусу.
Екіпаж Ra II був принципово міжнародним — серед учасників були представники Європи, Америки, Азії, Африки та СРСР. Гейєрдал свідомо зібрав людей різних культур і переконань, щоб показати: співпраця можлива навіть у замкненому просторі й у складних умовах.
Подорож несподівано набула ще одного виміру. Протягом майже всього переходу команда фіксувала нафтові плями й грудки мазуту у відкритому океані. Забруднення було зафіксовано на 43 із 57 днів плавання. Ці дані згодом передали до ООН — як доказ того, що навіть посеред Атлантики океан уже не був «чистим».
Ra II став не лише експериментом з минулим, а й тривожним свідченням стану світу в сучасності.
Мандри медіа🌏
🔥4👍3😍3
Кіно часто здається вигаданим світом, але більшість знакових сцен знімали у цілком реальних місцях.
Міста, пустелі, села й ландшафти існували задовго до камер і сценаріїв — зі своєю історією, логікою забудови та побутом.
У цій серії відомі кіно локації.
Де саме знімали відомі фільми, чому обрали ці місця і що в них було до того, як вони стали частиною кіно.
Прийняла. Роблю рівно, стримано, у стилі документальної замітки без емоційних підсилювачів.
І перша локація ⏬
Матмата, Туніс
(Зоряні війни — планета Татуїн)
Матмата — берберське поселення на півдні Тунісу. Його особливість — житло, вирізане в землі. Будинок починається з круглого заглибленого двору, від якого в різні боки ведуть підземні кімнати. Така форма забудови поширена в регіоні щонайменше з середньовіччя.
Причина суто практична. Під землею стабільна температура: близько +20 °C упродовж року. Це дозволяє уникати спеки, різких перепадів температур і піщаних вітрів. Будівельні матеріали майже не використовуються — ґрунт і камінь слугують одночасно і конструкцією, і захистом.
У 1976 році Матмату обрали як одну з основних локацій для зйомок Зоряних війн. Знімальну групу цікавили не пустельні пейзажі загалом, а архітектура, яка не потребувала пояснень і декорацій. Підземні будинки виглядали так, ніби вони не належать Землі, але при цьому були повністю функціональними.
Домівка родини Ларсів у фільмі — це реальна будівля, відома сьогодні як Hotel Sidi Driss. До зйомок це був житловий комплекс, типовий для Матмати. Після виходу фільму його частково пристосували для туристів, але структура приміщень не змінювалася. У кадрі використані справжні дворики, проходи та кімнати.
Назва вигаданої планети Татуїн походить від міста Tataouine, розташованого неподалік. Джордж Лукас не приховував цього походження: назва була адаптована, але не вигадана з нуля.
Сьогодні Матмата залишається житловим поселенням. Частина мешканців переїхала в сучасні будинки, але троґлодитські оселі досі використовуються. Туризм, пов’язаний із фільмом, став додатковим джерелом доходу, однак поселення не перетворене на тематичний парк.
У фільмі Матмата виконує роль вигаданого світу. У реальності — це приклад адаптації людини до середовища, яка існувала задовго до появи кіно.
Мандри медіа🌏
Міста, пустелі, села й ландшафти існували задовго до камер і сценаріїв — зі своєю історією, логікою забудови та побутом.
У цій серії відомі кіно локації.
Де саме знімали відомі фільми, чому обрали ці місця і що в них було до того, як вони стали частиною кіно.
Прийняла. Роблю рівно, стримано, у стилі документальної замітки без емоційних підсилювачів.
І перша локація ⏬
Матмата, Туніс
(Зоряні війни — планета Татуїн)
Матмата — берберське поселення на півдні Тунісу. Його особливість — житло, вирізане в землі. Будинок починається з круглого заглибленого двору, від якого в різні боки ведуть підземні кімнати. Така форма забудови поширена в регіоні щонайменше з середньовіччя.
Причина суто практична. Під землею стабільна температура: близько +20 °C упродовж року. Це дозволяє уникати спеки, різких перепадів температур і піщаних вітрів. Будівельні матеріали майже не використовуються — ґрунт і камінь слугують одночасно і конструкцією, і захистом.
У 1976 році Матмату обрали як одну з основних локацій для зйомок Зоряних війн. Знімальну групу цікавили не пустельні пейзажі загалом, а архітектура, яка не потребувала пояснень і декорацій. Підземні будинки виглядали так, ніби вони не належать Землі, але при цьому були повністю функціональними.
Домівка родини Ларсів у фільмі — це реальна будівля, відома сьогодні як Hotel Sidi Driss. До зйомок це був житловий комплекс, типовий для Матмати. Після виходу фільму його частково пристосували для туристів, але структура приміщень не змінювалася. У кадрі використані справжні дворики, проходи та кімнати.
Назва вигаданої планети Татуїн походить від міста Tataouine, розташованого неподалік. Джордж Лукас не приховував цього походження: назва була адаптована, але не вигадана з нуля.
Сьогодні Матмата залишається житловим поселенням. Частина мешканців переїхала в сучасні будинки, але троґлодитські оселі досі використовуються. Туризм, пов’язаний із фільмом, став додатковим джерелом доходу, однак поселення не перетворене на тематичний парк.
У фільмі Матмата виконує роль вигаданого світу. У реальності — це приклад адаптації людини до середовища, яка існувала задовго до появи кіно.
Мандри медіа🌏
❤7😍2