🎞️ Історія в одному образі: Полковник Сандерс

До того, як його обличчя з’явилося на мільйонах відерець з куркою — він працював залізничником, пароплавним кочегаром, юристом і навіть страхувальником.

А потім, у 40 із гаком, відкрив звичайну забігайлівку при власній заправці в Кентуккі. Спочатку годував водіїв у себе на кухні, ставлячи стіл прямо на веранді.

Сандерс носив білий костюм і краватку-бантик не заради бренду — просто вважав це “візитівкою джентльмена з Півдня”. А вже згодом цей образ став логотипом, який ми всі впізнаємо.

🧂Секретний рецепт з 11 трав і спецій, який він вигадав, приніс йому славу, але не одразу. Він розпочав франшизу після 65 років — коли більшість уже йдуть на пенсію.

📸 На фото — справжній Харланд Сандерс, а не актор. Він дійсно був “обличчям” своєї справи, і особисто їздив Америкою, переконуючи власників ресторанів готувати курку за його рецептом.

👉 Щоб запустити бренд на всю країну, йому довелося отримати понад 1000 відмов. Але коли таки вдалося — він став іконою.

Корисні додатки для подорожей 📱

Мандри медіа🌏

Обладунок для вічності: як імператорів ховали в камʼяному вбранні

У Стародавньому Китаї еліту династії Хань ховали в костюмах, зроблених із тисяч пластин нефриту — мінералу, якому приписували магічні властивості. Такий костюм мав захищати тіло від розкладу, а душу — від злих духів.

📍 Найдорожчі — імператорські — зшивали золотим дротом, принців — срібним, менш знатних — міддю або шовком. Усім іншим забороняли взагалі мати такі костюми.

У кожному — понад 4 тисячі деталей, кожна з отвором на кутах, щоб зшити в суцільну оболонку. Робота тривала кілька років. Це були не просто поховання — це демонстрація статусу навіть після смерті.

📸 Довго вважалося, що це лише красива легенда. Аж поки у 1968 році археологи не знайшли дві повні нефритові “сорочки” у гробницях Лю Шена та До Вань. Сьогодні виявлено лише 20 таких костюмів — більшість забрали грабіжники.

Корисні додатки для подорожей 📱

Мандри медіа🌏

Традиційні японські солом'яні плащі, відомі як міно (蓑), століттями використовувалися як практичний верхній одяг для фермерів, мандрівників та сільських робітників.

Виготовлені з пучків рисової соломи або трави міскантусу, міно мали відштовхувати дощ і сніг так само, як солом'яний дах відштовхує воду. Легкі, повітропроникні та недорогі у виробництві, ці плащі були необхідним предметом одягу в домодерній Японії, особливо під час вологих та сніжних сезонів.

Міно часто носили з широким солом'яним капелюхом (каса), що символізував як скромну працю, так і винахідливий дизайн. Окрім своєї функціональності, міно також займали певне місце в японській культурі та фольклорі, з'являючись у ксилографіях, легендах та традиційному театрі.

Корисні додатки для мандрівників 📱

Мандри медіа🌏