Чому квартали Барселони мають дивну форму?
Якщо подивитися на карту Барселони зверху, одна річ одразу стає дуже помітна: більшість кварталів виглядають ніби зрізаними по кутах. Вони не квадратні, а восьмикутні.
Це не архітектурна примха.
У XIX столітті інженер Ільдефонс Серда розробив план нового району міста — Eixample. Його затвердили у 1860 році, коли Барселона почала швидко розширюватися за межі старих міських стін.
Серда хотів створити місто, де буде більше світла, повітря і простору.
Тому квартали зробили приблизно 113 × 113 метрів, а кути зрізали під кутом 45°. Завдяки цьому перехрестя стали ширшими: краще проходило повітря, вулиці отримували більше сонця, а транспорту було легше маневрувати.
Цікаво, що цей план з’явився ще до епохи автомобілів. Але саме така форма кварталів згодом виявилася дуже зручною для сучасного міського руху.
Серда також передбачав внутрішні дворики та зелені простори всередині кварталів, щоб місто було більш здоровим для життя.
Саме в районі Eixample сьогодні зосереджено багато найвідоміших будівель Барселони.
Тут знаходяться:
• Casa Batlló
• Casa Milà (La Pedrera)
• Sagrada Família
Тобто значна частина архітектури Антоніо Гауді фактично з’явилася всередині цього міського плану.
Як Гауді вплинув на вигляд Барселони і чому його архітектура виглядає так незвично 👉
https://mandry.media/antonio-gaudi-barselona/
Мандри медіа🌏
Якщо подивитися на карту Барселони зверху, одна річ одразу стає дуже помітна: більшість кварталів виглядають ніби зрізаними по кутах. Вони не квадратні, а восьмикутні.
Це не архітектурна примха.
У XIX столітті інженер Ільдефонс Серда розробив план нового району міста — Eixample. Його затвердили у 1860 році, коли Барселона почала швидко розширюватися за межі старих міських стін.
Серда хотів створити місто, де буде більше світла, повітря і простору.
Тому квартали зробили приблизно 113 × 113 метрів, а кути зрізали під кутом 45°. Завдяки цьому перехрестя стали ширшими: краще проходило повітря, вулиці отримували більше сонця, а транспорту було легше маневрувати.
Цікаво, що цей план з’явився ще до епохи автомобілів. Але саме така форма кварталів згодом виявилася дуже зручною для сучасного міського руху.
Серда також передбачав внутрішні дворики та зелені простори всередині кварталів, щоб місто було більш здоровим для життя.
Саме в районі Eixample сьогодні зосереджено багато найвідоміших будівель Барселони.
Тут знаходяться:
• Casa Batlló
• Casa Milà (La Pedrera)
• Sagrada Família
Тобто значна частина архітектури Антоніо Гауді фактично з’явилася всередині цього міського плану.
Як Гауді вплинув на вигляд Барселони і чому його архітектура виглядає так незвично 👉
https://mandry.media/antonio-gaudi-barselona/
Мандри медіа🌏
❤10👍3
Будь-яка система, навіть та, що здається вічною, рано чи пізно доходить до моменту, коли перестає працювати.
Увечері 9 листопада 1989 року такий момент настав для Берлінської стіни. І почалося це не біля Бранденбурзьких воріт, як часто думають, а на звичайному прикордонному пункті на півночі міста — Борнхольмер штрассе.
Це був один із переходів між Східним і Західним Берліном: міст над залізничними коліями, шлагбаум, кабіни прикордонників і прожектори. Нічим не примітне місце на мапі міста.
Того вечора член керівництва НДР Гюнтер Шабовскі проводив пресконференцію і оголошував нові правила виїзду громадян за кордон. Під час запитань журналісти поцікавилися, коли ці правила почнуть діяти.
Він переглянув свої папери й відповів:
«Наскільки мені відомо… негайно».
Насправді уряд планував запровадити новий порядок лише наступного дня. Але фраза вже прозвучала у прямому ефірі, і мільйони людей почули її по телебаченню.
Того ж вечора жителі Східного Берліна почали приходити до прикордонних переходів.
На пункті Борнхольмер штрассе чергував офіцер прикордонної служби Гаральд Єгер. До десятої вечора перед шлагбаумом зібралися тисячі людей. Вони показували паспорти і вимагали пропустити їх до Західного Берліна.
Єгер постійно телефонував керівництву.
Відповідь була одна: не відкривати кордон.
Але натовп зростав. Люди тиснули до шлагбаума, скандували і чекали.
Близько 23:30 офіцер прийняв рішення, якого не було в інструкціях.
Він наказав підняти шлагбаум.
Через кілька хвилин люди почали переходити міст. Документи вже ніхто не перевіряв. Прикордонники просто відійшли вбік.
Саме Борнхольмер штрассе став першим пунктом, де тієї ночі відкрився кордон між Східним і Західним Берліном. Після цього відкрилися інші переходи.
Сьогодні це тихий район. Уздовж дороги видно металеву лінію в асфальті — вона показує, де проходила Берлінська стіна.
Місце, де одного вечора система, яка здавалася незмінною майже тридцять років, раптом перестала діяти.
Більше історій про місця, які змінювали історію світу — на сайті :
https://mandry.media/
Мандри медіа🌏
Увечері 9 листопада 1989 року такий момент настав для Берлінської стіни. І почалося це не біля Бранденбурзьких воріт, як часто думають, а на звичайному прикордонному пункті на півночі міста — Борнхольмер штрассе.
Це був один із переходів між Східним і Західним Берліном: міст над залізничними коліями, шлагбаум, кабіни прикордонників і прожектори. Нічим не примітне місце на мапі міста.
Того вечора член керівництва НДР Гюнтер Шабовскі проводив пресконференцію і оголошував нові правила виїзду громадян за кордон. Під час запитань журналісти поцікавилися, коли ці правила почнуть діяти.
Він переглянув свої папери й відповів:
«Наскільки мені відомо… негайно».
Насправді уряд планував запровадити новий порядок лише наступного дня. Але фраза вже прозвучала у прямому ефірі, і мільйони людей почули її по телебаченню.
Того ж вечора жителі Східного Берліна почали приходити до прикордонних переходів.
На пункті Борнхольмер штрассе чергував офіцер прикордонної служби Гаральд Єгер. До десятої вечора перед шлагбаумом зібралися тисячі людей. Вони показували паспорти і вимагали пропустити їх до Західного Берліна.
Єгер постійно телефонував керівництву.
Відповідь була одна: не відкривати кордон.
Але натовп зростав. Люди тиснули до шлагбаума, скандували і чекали.
Близько 23:30 офіцер прийняв рішення, якого не було в інструкціях.
Він наказав підняти шлагбаум.
Через кілька хвилин люди почали переходити міст. Документи вже ніхто не перевіряв. Прикордонники просто відійшли вбік.
Саме Борнхольмер штрассе став першим пунктом, де тієї ночі відкрився кордон між Східним і Західним Берліном. Після цього відкрилися інші переходи.
Сьогодні це тихий район. Уздовж дороги видно металеву лінію в асфальті — вона показує, де проходила Берлінська стіна.
Місце, де одного вечора система, яка здавалася незмінною майже тридцять років, раптом перестала діяти.
Більше історій про місця, які змінювали історію світу — на сайті :
https://mandry.media/
Мандри медіа🌏
❤10🔥2
Місто крізь час: Верона
Іноді, коли місто лише транзитна точка, з часом починаєш сумніватися, чи справді ти там був.
Один вечір у Вероні — без плану і без маршруту. Але в Італії історія все одно знаходить тебе сама.
Площа Piazza Bra виглядає як звичайний центр: люди з келихами вина, шум розмов, повільний рух вечора. Але варто подивитися уважніше — і з’являється інший шар.
Arena di Verona стоїть тут майже дві тисячі років. Її збудували в І столітті н.е., за межами тодішнього міста, поруч із головною дорогою. Вона вміщувала близько 30 тисяч людей і використовувалась для гладіаторських боїв і публічних видовищ — частини політичного життя Римської імперії.
Після землетрусу 1117 року зовнішнє кільце амфітеатру частково обвалилося, і його камінь почали використовувати для інших будівель міста.
Поруч — фрагмент Portoni della Bra (ворота Бра). Колись це була міська брама, яка відокремлювала внутрішню частину Верони від зовнішнього простору. Через неї проходили торговці, подорожні, військові. Саме тут місто контролювало вхід і вихід.
Ліва сторона площі — вже пізніший шар. Більшість цих фасадів сформувалися в XIX столітті, коли Верона була частиною Австрійської імперії і простір площі поступово відкрився як громадський.
У підсумку це місце читається як декілька історій , що накладаються одна на одну: Римська імперія, середньовіччя і сучасність в одному кадрі.
Мандри медіа🌏
Іноді, коли місто лише транзитна точка, з часом починаєш сумніватися, чи справді ти там був.
Один вечір у Вероні — без плану і без маршруту. Але в Італії історія все одно знаходить тебе сама.
Площа Piazza Bra виглядає як звичайний центр: люди з келихами вина, шум розмов, повільний рух вечора. Але варто подивитися уважніше — і з’являється інший шар.
Arena di Verona стоїть тут майже дві тисячі років. Її збудували в І столітті н.е., за межами тодішнього міста, поруч із головною дорогою. Вона вміщувала близько 30 тисяч людей і використовувалась для гладіаторських боїв і публічних видовищ — частини політичного життя Римської імперії.
Після землетрусу 1117 року зовнішнє кільце амфітеатру частково обвалилося, і його камінь почали використовувати для інших будівель міста.
Поруч — фрагмент Portoni della Bra (ворота Бра). Колись це була міська брама, яка відокремлювала внутрішню частину Верони від зовнішнього простору. Через неї проходили торговці, подорожні, військові. Саме тут місто контролювало вхід і вихід.
Ліва сторона площі — вже пізніший шар. Більшість цих фасадів сформувалися в XIX столітті, коли Верона була частиною Австрійської імперії і простір площі поступово відкрився як громадський.
У підсумку це місце читається як декілька історій , що накладаються одна на одну: Римська імперія, середньовіччя і сучасність в одному кадрі.
Мандри медіа🌏
1❤10