Доньки Короля: як Франція заселяла Канаду

Між 1663 і 1673 роками Франція відправила до Нової Франції (сучасний Квебек) близько 800 молодих жінок, відомих як «Filles du Roi» — «Доньки Короля».

Більшість із них були бідними або сиротами. Король Людовік XIV оплатив їхню подорож, придане й базові потреби — усе, щоб колоністи, серед яких бракувало жінок, могли створити сім’ї й закріпитися на новій землі.

План спрацював.
Вже за десять років населення колонії подвоїлося, а майже всі жінки швидко вийшли заміж.

Сьогодні історики оцінюють, що приблизно дві третини французьких канадців можуть знайти серед своїх предків хоча б одну «Доньку Короля».

Фото — реконструкція з серіалу Canada: The Story of Us (CBC, 2017), який відтворює сцени з історії Канади.

Мандри медіа🌏

Гер­труда Бен­хам — мандрівниця, яка підкорювала гори та континенти

Гертруда Бенхам народилася в Лондоні у 1867 році й обрала собі мандрівку замість звичайного життя свого часу. Вона піднялася на понад 300 вершин на різних континентах, долаючи маршрути, які для жінки того часу здавалися недосяжними.

Її подорожі пролягали від Альп до Канади, Африки, Індії та Гімалаїв. У 1909 році вона стала однією з перших жінок, які піднялися на Mount Kilimanjaro. Бенхам подорожувала здебільшого самостійно, жила на невеликий бюджет, придумувала власний одяг, збирала зразки, робила етнографічні записи — усе це не заради слави, а щоб пізнавати світ власними ногами.

Вона відійшла від життя у 1938 році, в дорозі. Її історія доводить: справжня сміливість — це не постійне прагнення до аплодисментів. Іноді це просто — підняти наплічник, приміряти черевики і йти далі.

Мандри медіа🌏

Перший сміх дитини у традиції навахо

Арізона, 1929 рік. На фото — жінка з народу навахо тримає немовля на руках. Для її громади це не тільки материнський портрет. Це початок історії — момент, коли дитина вперше сміється.

У культурі навахо цей момент має глибокий сенс: вважається, що з першим сміхом дитина входить у людський світ і проявляє свою душу. Цю подію відзначають церемонією A’wee Chi’deedloh — «дитина засміялася».

Той, хто змусив немовля засміятися, стає господарем свята. Він готує частування, дарує гостям дрібні подарунки, а сама дитина роздає сіль — символ щедрості й початку її участі у спільному житті.

Мандри медіа🌏

Палис — нічна істота з іранського фольклору

На цьому зображенні (Ісфахан, бл. 1921) — один із демонічних персонажів, які зустрічаються в перських рукописах з магії та астрології. Істоту називали Палис.

У арабсько-перській традиції Палис — тонка, майже безтілесна істота, яка блукає пустелею і полює на тих, хто засинає просто неба. Вважалося, що вона висмоктує кров не через укуси чи рани, а повільно злизуючи її зі стоп сплячої людини.

Такі історії мали, перш за все, практичний сенс:
— не спати на відкритому піску;
— не йти в дорогу на ніч;
— не залишатися без укриття у безлюдних пустельних місцях.

Палис у цьому сенсі не тільки демон. Це застереження про вразливість людини, яка залишається сам на сам із пустелею, темрявою і виснаженням.

Фольклор фіксує не лише страхи, а й правила виживання. Іноді — такими образами.

Мандри медіа🌏

Фріда Кало: тіло, яке довелося зібрати заново

17 вересня 1925 року автобус, у якому їхала 18-річна Фріда Кало, зіткнувся з трамваєм. Металева поручень пробила їй таз наскрізь. Хребет, ребра, нога, ключиця — переломи були настільки тяжкими, що лікарі майже не вірили, що вона переживе аварію.

Вона вижила. Але біль залишився з нею назавжди.

Упродовж життя Фріда носила майже три десятки ортопедичних корсетів — шкіряних, металевих, гіпсових. Вони утримували хребет, але не полегшували страждання. У 1953 році, через гангрену, їй ампутували праву ногу.

Корсети стали її другим тілом — обмеженням, яке вона перетворила на вислів. Вона розписувала їх, як свої автопортрети: чесно, без прикрас, із прямим поглядом у реальність.

У щоденнику перед смертю вона намалювала чорного ангела і написала:

«Радісно чекаю на вихід. І сподіваюся більше не повертатися».

Фріда Кало померла 13 липня 1954 року, у 47 років.
Її тіло зламували багато разів.
Її волю — ніколи.

Мандри медіа🌏

Цісі: жінка, яка керувала імперією з-за фіранки

У китайських архівах її ім’я звучить як Єхенара Сінчжень. Для світу вона увійшла в історію як імператриця-вдова Цісі — жінка, яка піднялася з рангу п’ятої наложниці до фактичної правительки найбільшої держави Азії.

Її шлях до влади почався у 1861 році, коли імператор Сяньфен помер, залишивши єдиного спадкоємця — п’ятирічного хлопчика. Формально трон належав дитині, але владу взяли дві вдови імператора. Цісі діяла швидко: разом із союзниками вона усунула суперників у Сіньюській палітинній змові й стала регенткою при малолітньому імператорі Тунчжі. Так почалося її майже півстолітнє правління.

У палаці вона сиділа буквально за шовковою ширмою, бо правила від імені імператора, не маючи права з’являтися відкрито. Але впливу це не зменшувало.

За Цісі династія Цін пережила суперечливу модернізацію:
• запроваджувалися телеграфні лінії, поштова служба і перші залізниці;
• відкривалися сучасні школи;
• створювалися установи зовнішньої дипломатії;
• почалися обережні спроби економічного реформування.

Водночас вона жорстко зупинила реформаторів 1898 року — так звані Сто днів реформ, які очолював імператор Ґуансюй. Саме тоді вона остаточно взяла владу у свої руки. Її роль у Боксерському повстанні залишається дискусійною: одні вважають її відповідальною за катастрофу, інші — що вона намагалася зберегти імперію в умовах тиску іноземних держав.

Цісі померла 15 листопада 1908 року. Наступного дня помер Ґуансюй — цей збіг породив десятки версій, від отруєння до політичної розправи. У 2008 році китайські дослідження справді виявили сліди миш’яку в його останках, але прямих доказів причетності Цісі немає.

Як би її не оцінювали, вона стала символом епохи, в якій старий порядок боровся за виживання, а одна жінка втримувала владу в руках довше, ніж більшість європейських монархів-характерників.

Мандри медіа🌏