Чому масаж у Південній Кореї — професія лише для незрячих

У Південній Кореї існує незвичне правило: лише особи з порушенням зору можуть офіційно отримати ліцензію на масаж. Закон, який може здатися обмежувальним, насправді має глибоке соціальне коріння.

Його ухвалили ще у 1913 році — під час японської окупації. У той час незрячі майже не мали доступу до жодної професії. Щоб дати їм шанс на заробіток, влада виділила масаж як спеціальну, “захищену” сферу.

Після здобуття незалежності Корея не скасувала цю норму. Навпаки — вона стала частиною державної політики соціального захисту. У 2008 та 2018 роках Конституційний суд підтвердив її законність, визнавши: це не дискримінація, а щит від виключення.

Сьогодні корейські незрячі масажисти користуються високою повагою. Їхня чутливість і майстерність — результат не лише навчання, а й особливого сприйняття світу на дотик.

Хоч іноді з’являються нелегальні практики від зрячих, держава стоїть на захисті цієї традиції, яка виросла з потреби, але зберігається — заради гідності.

Мандри медіа🌏

Лондон, XVIII століття. Історія, яка зруйнувала віру в «добропорядність».

Елізабет Браунріґґ була шанованою акушеркою. Її вважали зразком побожності та доброчесності, і саме тому Foundling Hospital довірив їй виховання сирітських дівчат — щоб ті навчалися ремеслу під наглядом «порядної жінки».

Та за фасадом поваги ховалася жорстокість. Дівчат били, морили голодом, замикали в темних комірчинах. Одну з них — Мері Кліффорд — зрештою знайшли напівживою, зі слідами катувань на тілі. Розслідування викрило те, що роками залишалося за стінами дому, який мав бути притулком.

14 вересня 1767 року Елізабет Браунріґґ стратили публічно на Тайберні.

Найстрашніше зло часто народжується не в темряві, а під маскою чесноти.

Мандри медіа🌏

“Blue Babe” — муміфікований бізон льодовикової епохи з Аляски

У 1979 році золотошукачі на гідравлічному обладнанні поблизу Фербанкса, Аляска, натрапили на частково виступаючий із мерзлої ґрунтової лави стовбур із тілом. Це був мертвий бізон степовий (Steppe bison, Bison priscus), якому оцінюють приблизно 36 000–50 000 років.

Шкіра тіла вкрита синюватим нальотом — це мінерал ві­віаніт, який утворився внаслідок реакції між фосфором у тканинах тварини та залізом у ґрунті. Звідси й прізвисько — Blue Babe.

На тілі знайдені глибокі сліди кігтів і проколів зубами: частина на задній частині тулуба чітко вказує на атаку American lion (Panthera atrox), великого хижака льодовикової епохи.

Костяк бізона та м’які тканини залишилися настільки добре збереженими, що дослідники в університеті Аляски могли вивчати його структуру, а шкуру встановили експозиційно.

Цей випадок проливає світло на умови життя й загибелі великих тварин льодовикової доби в арктичній Півночі, де швидке заморожування й покриви мерзлоти дозволили залишкам зберегтись мільйони років.

Мандри медіа🌏

Мінік — хлопчик, який опинився між двома світами

У 1897 році американський дослідник Роберт Пірі привіз із Гренландії до Нью-Йорка групу інуїтів, серед яких був восьмирічний хлопчик на ім’я Мінік та його батько Кісук. Їм обіцяли нове життя, але замість пригод чекали холодні зали Американського музею природничої історії. Там їх показували публіці як “представників Арктики”.

Менше ніж за рік більшість із них померла від хвороб, з якими їхній організм ніколи не стикався. Серед них — і батько Мініка. Хлопчикові сказали, що його поховали, але музей приховав правду: тіло Кіска залишили для анатомічних досліджень. Лише через роки Мінік дізнався, що надгробок був фальшивим, а кістки його батька стояли в колекції.

Він ріс у прийомній американській сім’ї, між двома культурами, не належачи повністю до жодної. У 1909-му спробував повернутися додому, в Гренландію, але чужим став навіть серед своїх.

Під час пандемії “іспанки” у 1918 році Мінік помер у США — йому було лише 28.

Мандри медіа🌏

Доньки Короля: як Франція заселяла Канаду

Між 1663 і 1673 роками Франція відправила до Нової Франції (сучасний Квебек) близько 800 молодих жінок, відомих як «Filles du Roi» — «Доньки Короля».

Більшість із них були бідними або сиротами. Король Людовік XIV оплатив їхню подорож, придане й базові потреби — усе, щоб колоністи, серед яких бракувало жінок, могли створити сім’ї й закріпитися на новій землі.

План спрацював.
Вже за десять років населення колонії подвоїлося, а майже всі жінки швидко вийшли заміж.

Сьогодні історики оцінюють, що приблизно дві третини французьких канадців можуть знайти серед своїх предків хоча б одну «Доньку Короля».

Фото — реконструкція з серіалу Canada: The Story of Us (CBC, 2017), який відтворює сцени з історії Канади.

Мандри медіа🌏